Науково-технічна бібліотека

Одеської національної академії харчових технологій

Розташування
Нові надходження
Видання бібліотеки
Енциклопедія вчених
Корисні посилання
Відгуки
Пропозиції видавництв
Зараз на сайті: 28
Сьогодні: 195
Вчора: 265
На поточному тижні: 460
На минулому тижні: 2265
У поточному місяці: 7397
У минулому місяці: 6869
Всього: 343477

В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ

         Відомий правозахисник, політик, журналіст, публіцист і громадський діяч, лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) в галузі журналістики й публіцистики, кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня (1977), Герой України (2000, посмертно) В'ячеслав Чорновіл, започаткувавши в Україні національно-визвольний рух шістдесятників, разом зі І. Світличним, І. Дзюбою, А. Горською, Л. Танюком, В. Стусом та іншими представниками творчої молоді став символом української незалежності.

         Народився В'ячеслав Чорновіл 24 грудня 1937 р. у с.Єрки (тепер - Катеринопільський р-н Черкаської обл.) у родині сільських учителів Максима та Калини Чорноволів.

        Зростав В'ячеслав на тривожній землі Шевченка, у часи, коли сталінські репресії досягли свого апогею: іроди з „чорних воронків" чигали по світу за всім живим і мислячим. Переслідувань зазнала і родина Чорноволів. Рідний дядько В'ячеслава - Петро Йосипович - був заарештований у 1937 р. і загинув в ув'язненні. Батьки Чорновола були змушені змінювати місце роботи та проживання і врешті-решт знайшли прихисток у с. Вільхівці біля Звенигородки - на батьківщині матері. До школи В'ячеслав пішов у с. Гусаковому і відразу ж до другого класу (бо вже з чотирьох років умів читати). У 1955 р. юнак з золотою медаллю закінчив Вільхівецьку середню школу і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (спочатку - на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики).

        Здавалося, що Чорноволові була забезпечена блискуча стандартна біографія правильного хлопця радянських часів. Але гострий розум, бунтівна вдача, волелюбні прадідівські козацькі гени далися взнаки: юнак дуже швидко склав ціну тогочасній дійсності. Уже в університеті він мав неприємності через свої погляди, з чим була пов'язана майже річна перерва у навчанні. Студентом В'ячеслав багато писав до газет. Його жанрові зацікавлення були різноманітними, і в будь-якому жанрі проглядалася тонка іронія та критичний погляд на факти. 

        У 1960 р. Чорновіл закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка, отримавши диплом „з відзнакою". Під час випускного вечора, на Володимирській гірці, В'ячеслав присягнувся, що все життя боротиметься за самостійну соборну Україну. 39 років він був вірний цій клятві: крок за кроком, тюрма за тюрмою, стаття за статтею йшов до мети.

        Затиснуті в лещата тоталітарної системи, літератори й художники, режисери й музиканти мимоволі ставали противниками системи, яка до кореня нищила їхню творчість і вимагала послуху. За таких умов народжувався спротив незгодних. Так виник національно-визвольний рух шістдесятників в Україні, що в 1960-1970 рр. протистояв тоталітарному режиму, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету, набирав обертів. В'ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху. 

       8 серпня 1965 р. у с. Шешори Івано-Франківської області на відкритті пам'ятника Т. Шевченку відбувся перший знаковий виступ дисидента.

 

 

 

 

 

 

1965, Житомир: шістдесятники Вячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Алла Горська, Надія Світлична та інші в гостях у Євгена Концевича (другий справа у нижньому рядку)

 

 

 

 

 

         Співробітники КДБ, присутні на мітингу, спробували затримати Чорновола, однак селяни захистили його і допомогли врятуватися. Така підтримка додала В'ячеславу впевненості в тому, що шлях обрано правильно, і була йому на довгі роки світлим спогадом.

         4 вересня 1965 р., під час прем'єри фільму С. Параджанова „Тіні забутих предків" у київському кінотеатрі „Україна", разом із І. Дзюбою та В. Стусом В. Чорновіл виступив з протестом проти арештів української інтелігенції.

         Активна громадська діяльність, а також низка відкритих листів, у тому числі до ЦК Компартії та ЦК ЛКСМ України з протестом проти репресій, стали причиною того, що Чорновіл потрапив у поле зору органів КДБ - розпочалися допити та обшуки. У ході одного з них 30 вересня 1965 р. було вилучено частину наукової бібліотеки В'ячеслава Чорновола (усього 290 книг та комплектів журналів, які в протоколі названо „документами антисоветского содержания").

         Зібравши достатньо інформації про порушення прав людини й радянського законодавства судовими та слідчими органами, у 1966 р. Чорновіл написав та розповсюдив свою першу „самвидавівську" працю „Правосуддя чи рецидиви терору?". У такий спосіб молодий журналіст зробив свій життєвий і громадський вибір. 1965 р. у Львові він уклав документальну збірку „Лихо з розуму (портрети „двадцяти злочинців")", що в 1968 р. вийшла в Парижі, у якій йшла мова про арешти в Україні.         

         Її автор, на той час 29-річний журналіст, був одним з тих, хто виступив проти сваволі і безчинств КДБ. Він зібрав матеріали про Першу хвилю арештів серед української інтелігенції 1965—1966. Двадцять „злочинців“ – це  двадцять заарештованих представників української інтелігенції, матеріали про яких і представлені у цій збірці. Чорновіл опублікував біографії в'язнів, зразки творів, за які вони, власне, і були засуджені, та листи із таборів, які відображають умови побуту та переживання тогочасних політичних в'язнів. 

            Крім того, В.Чорновіл  включив  до  збірника  списки  в'язнів  Дубравлагу  (Мордовські табори) — учасників боротьби за незалежність України 1942—1954, а також українців, засуджених за релігійні переконання. 

            Українською мовою книжка вперше вийшла 1967, зажила міжнародної популярності (1968 вийшло англійське видання, 1974 — французьке) і зробила відомими багатьох українських інакодумців. За цю книжку Чорновіл ув'язнений 3.08.1967 р., а 1968 р. удостоєний міжнародної журналістської премії (Великобританія). 1996 за цю та інші праці, раніше інкриміновані як антирадянські, він удостоєний  Державної премії  ім.Т.Г.Шевченка в галузі публіцистики. 1991 збірник перевиданий у Львові. Увійшов до 10-томного зібрання його творів (т. 2, 2003 р.). 

            Це була перша закордонна публікація матеріалів українського Опору після 1930-х років, надрукована за кордоном, яку автор підписав власним іменем. Вона стала потужним ударом по ідеології диктатури пролетаріату, по ідеології більшовизму. З того часу В.Чорновіл – професійний політик, організатор українського самвидаву, один з найавторитетніших борців за права людини в Радянському Союзі. 

            Під час хвилі арештів української інтелігенції 1972 р. В'ячеслав Чорновіл отримав вирок: шість років таборів і три роки заслання.  Та  тюрма  тільки  загартувала  непоступливий  характер  В.Чорновола.  Незважаючи на важкі, навіть нелюдські умови перебування в ув'язненні,  він  зазначав: „Я у своїй неволі вільніший за вас і життя моє ніби цікавіше й змістовніше. І це більш ніж компенсує всякі невигоди й фізичні труднощі". Уміння В'ячеслава Максимовича абстрагуватися від тюремно-таборових реалій, протидіяти духовному поневоленню забезпечили його внутрішню свободу, сприяли виживанню в тій дійсності, особливо в таборах для кримінальних злочинців. 

            І в мордовських таборах для політв'язнів Чорновіл продовжував боротьбу з режимом. Його зброєю, як і раніше, було слово.  За колючим дротом  він  став організатором акцій спротиву, голодування, вів боротьбу за статус політв'язня. За твердість характеру та непохитність, а також за вміння згуртувати навколо себе інших Чорновола назвали „зеківським генералом".

        Чорновіл,  В.  Хроніка  таборових  буднів / В.Чорновіл,  Б.Пенсон. – К:  Такі  справи,  1991. – 160 с.

            Пропонуємо читачам збірку самвидавних документів, які в роках 1974 і 1975 народилися у Владімірській в’язниці та в Мордовських і Пєрмських таборах СРСР. Їх авторами є політичні в’язні різних народів Радянського Союзу.

            Основну частину книжки творять писання видатного діяча українського руху опору В’ячеслава Чорновола і єврейського мистця Бориса Пенсона. Завдяки їхньому спільному зусиллю, постав есей п. н. «Будні мордовських таборів». З писань Чорновола в збірку входять такі документи: текст його вироку з коментарем, його заява воєнному прокуророві Прикарпатської військової округи і його звернення до президента США Дж. Форда. У збірці є також заява 67 політичних в’язнів до Комісії законодавчих пропозицій Ради Союзу Верховної Ради СРСР. Частину документів подано у перекладі з російської мови. Вони були надруковані на сторінках журналу Сучасність. Надруковані тут документи розкривають умови безправ’я і насильства у в’язницях та концтаборах СРСР, вказують на важке становище політичних в’язнів, що їх переслідують за переконання. Одночасно, читаючи написане у збірці, не можна не відчути променя надії на краще майбутнє. Підставу для цього дають численні вияви солідарності, дружби та співпраці каторжан різних народів, їхньої спільної боротьби проти насильства комуністичної диктатури та великодержавного шовінізму. В’язничні й таборові власті намагаються нацькувати політичних в’язнів різних національностей одних проти одних, а в той самий час українці, литовці, євреї, грузини, вірмени, кримські татари, російські демократи та інші, пишуть спільні петиції і протести, ведуть спільні голодівки, виступають в оборону один одного, одним фронтом борються проти насильства. Цим вони документують своє невгнуте бажання свободи для людини і для нації, цим вони рівночасно ставлять перед своїми народами перспективу нового ладу, в якому не буде насильства над людиною, не буде міжнаціональної ворожнечі, а буде мир і взаємопошана між вільними народами в їх власних державах. Сказане повною мірою стосується і книги Михайла Хейфеца «Украинские силуэты», розділ з якої друкується без перекладу. Це – результат «творчого відродження», яке Хейфец відбував разом з Чорноволом. Хроніка українського опору, спогади про «мотора мордовських зон», як автор нарік Чорновола, подані з симпатією й журналістською точністю. 

            У 1985 р., після 15 років тюремних ув'язнень та заслань, В'ячеслав Максимович нарешті повернувся в Україну. Цей період став для нього, як і для багатьох інших його побратимів по духу, великою школою здобуття нових знань, розширення світогляду, ствердження власних позицій, гартування витривалості, посилення віри у справедливість і доцільність боротьби за права особи та нації. Під впливом табірно-тюремних університетів В. Чорновіл перетворився на „активного лідера зі зрілим політичним мисленням, могильника тієї системи, яка з журналіста, літератора, науковця зробила непримиренного борця".

 

 

 

 

 

 

Вячеслав Чорновил на шахте им.Поченкова, Макеевка, 1990-е годы

 

 

 

 

 

 

         Завдяки зусиллям В. Чорновола та інших діячів удалося об'єднати десятки тисяч українців в одну потужну організацію, що прискорила відновлення незалежності Української держави.

         4 березня 1990 р. (уперше в СРСР) відбулися демократичні вибори, за результатами яких Чорновола було обрано народним депутатом, а також депутатом Львівської обласної ради. Його політична позиція була чітко окреслена – боротьба за повну державну незалежність України.

         Чорновіл поступово ставав постаттю всеукраїнського масштабу. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. він – кандидат у Президенти України від Народного руху. На виборах 1 грудня 1991 р. В'ячеслав Чорновіл зайняв друге місце, набравши 23,27 % голосів. Згодом – народний депутат кількох скликань. З квітня 1992 р. В'ячеслав Максимович перейшов на постійну роботу до Верховної Ради України. Був членом української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи з 1995 р.

        Життя В'ячеслава Чорновола раптово обірвалося в розквіті творчих сил, на злеті його політичної кар'єри. 25 березня 1999 р. він загинув в автокатастрофі під Борисполем. Його трагічна смерть дещо призупинила відродження та становлення нашої держави. Однак боротьба за Україну, за українську мову, український суверенітет, українську цілісність, розпочата Чорноволом, триває. Слова, вибиті на основі його пам'ятника: „Ми, українці, були, є і завжди будемо вільними!" стали життєвим кредо для багатьох його прихильників та послідовників. 

            Пам'ять про невтомного і безкомпромісного борця за Україну продовжує жити серед людей. У будинку, де проживали його батьки (с. Вільховець Звенигородського р-ну), влаштовано музей. За ініціативи Народного руху України та Міжнародного благодійного фонду В'ячеслава Чорновола, у Києві (вул.Гончара, 33) створено кабінет-музей відомого правозахисника, політичного діяча, публіциста, журналіста.

           Пам'ятники відомому політичному діячеві встановлено в багатьох містах України, на його честь названо вулиці та провулки. Про життя невтомного борця за волю України знято документальні фільми: „Той, що пробудив кам'яну державу" (2006), „Дорога   В'ячеслава  Чорновола" (2006.).

Призначено дійти. В’ячеслав Чорновіл. Політика та правда життя. Ч. 1: 1990-1994 / укл. Г. Василишин. – К. : [б. в.], 1998. – 104 с.

            Видатна постать В’ячеслава Чорновола пробуджувала у декого змішані почуття. Чи правильно розуміли його? В’язня, репресованого журналіста, лідера Руху, опозиції. Бився цей «молодий патріарх» української опозиції. Чому, за що? Тому-то й з’явилася ця книжка. У ній – як швидкі «бали» й «оцінки», навіть штампи, так і роздуми про В’ячеслава Чорновола. А, головне, його думки, слово і біль. Отож, самі відділяймо зерно від куколю, а для цього піднімімося трошки над буденністю і над часом, що вже пролетів (розуміючи, що і велике, і дрібне бачиться тільки з певної історичної відстані, укладач обмежився у своїх спостереженнях матеріалами початку 90-х років – до парламентських і президентських виборів 1994-го року включно).

 

 

 

 

 

 

 

В’ячеслав Чорновіл : біографія, статті, цитати. – К. : МАУП, 2003. – 40 с. 

            В’ячеслав Чорновіл залишається в нашій пам’яті, живе разом з нами і нині спонукає та закликає нас до дії. Бо він - лідер. Великий Лідер – великої нації. Через пелену літ ми раптом починаємо розуміти, що українці були сильнішими, настирливішими й відважнішими, коли попереду йшов Чорновіл. Він і тепер попереду. Але жити й діяти мусимо вже самі. У брошурі вміщено коротку біографію, ряд статей, цитат Героя України В’ячеслава Чорновола, який живе в пам’яті народу, в людських серцях і закликає українців до боротьби за незалежну Україну, до відродження української нації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чорновіл, В. Пульс української незалежності: колонка редактора. – К. : Либідь, 2000. – 624 с.

            Видавничий центр «Меморіалу» імені Василя Стуса склав цю книжку з «колонок редактора». Щотижня у ніч з понеділка на вівторок, відклавши силу інших нагальних справ, В. Чорновіл сідав за «колонку редактора», котра відкривала черговий випуск спочатку його газети «Час / Time», а потім коли фінансова скрута не дозволила випускати 16 – сторінкове видання, - газети «Час», яких він був засновником і шеф-редактором. Ці матеріали були його спонтанними враженнями від перейденого тижня, і спробою діалогу з читачами, і – стратегією Народного Руху. Проте значення їх багато ширше: за ними можна простежити сам процес творення української незалежності, биття її серця, картину становлення нашої демократії, нових цивілізаційних норм. Редакторська колонка В. Чорновола – літопис сучасної політичної і громадської думки, глибоко особистий щоденник Чорноволового бачення й відчуття   українського  поступу.

 

        Історія  України / Відп.  ред.  Ю.Сливка;  керівник  авт.  кол.  Ю.Зайцев – Вид.  4-те. – Львів:  Світ,  2003. – 520 с. з іл. Остафійчук  В.Ф. 

        Історія  України:  сучасне  бачення.  Навч.  посіб. – К.:  Знання-Прес,  2002. – 348 с.

      Нариси з історії суспільних рухів і політичних партій в Україні (ХІХ–ХХ ст.) / Малик Я.Й., Вол Б.Д., Гелей С.Д. та ін.: За загальною ред. д-ра іст. наук, проф. Малика Я.Й. Навч. посіб. – Львів: Світ, 2001. – 296 с.

(Із фондів НТБ ОНАХТ)